29-30 жовтня 2026 року на базі Університету Григорія Сковороди в Переяславі відбулася XVI Міжнародна науково-практична конференція, присвячена актуальним проблемам безпеки життєдіяльності, збереження здоров’я та добробуту дітей і молоді.
Організаторами заходу виступили Міністерство освіти і науки України, Національна академія педагогічних наук України, Університет Григорія Сковороди в Переяславі, Чеський університет наук про життя в Празі, Державний педагогічний університет імені Йона Крянге (Молдова), Європейська асоціація наук з безпеки (Польща), Міжнародна академія безпеки життєдіяльності, ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О. М. Марзєєва НАМН України» та Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Київської області.
В умовах повномасштабної російської воєнної агресії безпека людини набуває значно ширшого змісту, ніж захист від безпосередніх фізичних загроз. Війна загострює проблеми психічного здоров’я, актуалізує потребу у фізичній реабілітації, посилює інформаційні ризики та створює нові виклики для освіти, сім’ї й суспільства. Водночас зростає потреба в науково обґрунтованих підходах до підтримки людини, розвитку її адаптивних можливостей і формування культури безпеки. Саме ця багатовимірність проблематики об’єднала учасників конференції, перетворивши її на простір міждисциплінарного діалогу між представниками безпекознавства, психології, медицини, фізичної реабілітації, освіти та здоров’язбереження.
Модераторка пленарного засідання, докторка історичних наук, професорка Надія Коцур зосередила увагу на необхідності комплексного осмислення безпеки життєдіяльності в умовах війни. Фізичне здоров’я, психологічне благополуччя, соціальна захищеність та екологічна безпека не існують окремо одне від одного. Вони формують цілісну систему умов, від яких залежить якість життя людини. Цей підхід визначив загальну логіку наукової розмови: від міжнародної взаємодії у сфері цивільної безпеки – до конкретних проблем, з якими стикаються родини військовослужбовців, люди, що потребують реабілітації, діти, молодь та освітяни.
Міжнародний вимір дискусії представив доктор габілітований, почесний професор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, голова Вченої ради Європейської асоціації наук з безпеки Лєшек Коженьовські. У центрі його уваги були координація дій, обмін професійним досвідом і розвиток партнерства між науковими установами та фаховими організаціями. Поєднання міжнародного досвіду з українськими реаліями відкриває можливості для глибшого розуміння ризиків і пошуку практичних рішень, що відповідають потребам населення в умовах війни.
Від міжнародного рівня безпеки учасники перейшли до її найближчого людського виміру – переживань сімей, які живуть в умовах тривалої невизначеності. Таніта Люріна, професорка, дійсна членкиня Міжнародної академії безпеки життєдіяльності та Міжнародної академії культури безпеки, екології та здоров’я, порушила проблему кризових переживань у родинах військовослужбовців Збройних Сил України.
Розлука, тривога за життя близьких, очікування звісток і необхідність пристосовуватися до змінених обставин створюють значне емоційне навантаження. За таких умов сімейна взаємопідтримка, доступність психологічної допомоги та навички подолання кризових ситуацій стають важливими чинниками збереження психологічного благополуччя.
Ця проблематика нагадує: наслідки війни не обмежуються лінією фронту. Вони входять у повсякденне життя родин, змінюють звичні способи взаємодії та потребують уважного, професійного ставлення до досвіду кожної людини.
«Коли ми говоримо про військових, важливо пам’ятати й про тих, хто чекає на них удома. За кожною родиною – своя історія тривоги, надії, сили й виснаження. Іноді близькі настільки зосереджені на тому, щоб підтримувати одне одного, що забувають про власні переживання. Але турбота про себе – це не слабкість і не егоїзм. Це можливість зберігати сили, бути поруч і знаходити опору навіть тоді, коли багато чого залишається невизначеним. Родина також потребує підтримки, розуміння та права на власні почуття», – наголосила Таніта Люріна підсумовуючи свою участь у конференції.
Не менш важливим є питання відновлення тих, хто зазнав фізичних травм або інших наслідків воєнних подій. Юрій Гріненко, лікар фізичної та реабілітаційної медицини Центру фізичної та реабілітаційної медицини в Переяславі, кандидат медичних наук, доцент кафедри фізичної реабілітації, здоров’я і безпеки життєдіяльності Університету, звернув увагу на взаємозв’язок фізичного відновлення, психофункціонального стану та соціальної адаптації.
Сучасна реабілітація передбачає не лише відновлення окремих функцій організму, а й повернення людини до повсякденної активності, самостійності та повноцінної участі в житті суспільства. Це потребує індивідуального підходу й узгодженої роботи фахівців різних напрямів.
У такому контексті відновлення постає не як окремий медичний етап, а як комплексний процес повернення людини до життя у всій його повноті.
Окремий напрям наукового діалогу стосувався психологічного благополуччя в умовах тривалого стресу. Вікторія Вінс, кандидатка психологічних наук, доцентка, завідувачка кафедри практичної психології Університету Григорія Сковороди в Переяславі, акцентувала увагу на значенні психологічно безпечного освітнього середовища.
Заклад освіти виконує не лише навчальну, а й важливу соціальну функцію. Тут діти, молодь і дорослі взаємодіють, навчаються співпраці та долають труднощі. Тому підтримка психічного здоров’я має бути не епізодичною реакцією на кризу, а системною складовою освітнього процесу, що передбачає психологічну компетентність педагогів, уважність до потреб учасників навчання та своєчасне залучення фахівців. Психологиня підсумувала, що за кожною науковою проблемою стоїть конкретна людина:
«Коли ми говоримо про психологічну безпеку, важливо не обмежуватися документами, правилами чи окремими заходами. У центрі завжди залишається людина – дитина, педагог, батьки, які можуть переживати складний період і не завжди знають, як про це сказати. Безпечне середовище починається з уважності до іншого, з готовності почути й не знецінити його досвід», – зазначила Вікторія Анатоліївна.
Від соціальних умов підтримки учасники конференції перейшли до біологічних механізмів, які допомагають зрозуміти взаємозв’язок психічного стану й фізіологічних процесів.
Катерина Торжинська, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти за спеціальністю С4 «Психологія», освітньою програмою «Консультативна психологія» Університету Григорія Сковороди в Переяславі, розглянула взаємозв’язки психічного стану, імунної системи та гормональної регуляції.
Стрес супроводжується змінами нейроендокринної регуляції, а його тривалий вплив може бути пов’язаний зі змінами функціонування імунної системи. Водночас характер цих взаємозв’язків залежить від інтенсивності й тривалості стресу, стану здоров’я та індивідуальних особливостей людини. Таке міждисциплінарне бачення дає змогу уникати спрощених пояснень і розглядати здоров’я як результат складної взаємодії психологічних та фізіологічних процесів.
Інший аспект саморегуляції представила Вікторія Воліна-Данилова, здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти за спеціальністю С4 «Психологія» Університету Григорія Сковороди в Переяславі. У центрі її уваги була прокрастинація та її можливий вплив на ментальне здоров’я.
Відкладання справ не можна зводити лише до небажання працювати чи недостатньої організованості. Воно може бути пов’язане з емоційним уникненням, труднощами саморегуляції, особливостями мотивації та виконавчого контролю. Якщо невиконані завдання накопичуються, а відкладання супроводжується провиною й тривогою, психологічне напруження може посилюватися. Розуміння цих механізмів допомагає шукати ефективніші способи управління часом, емоціями та власною діяльністю.
Отже, наукова розмова охопила не лише масштабні суспільні виклики, а й повсякденні процеси, через які людина переживає стрес, відкладає важливі рішення, втрачає ресурс або, навпаки, відновлює здатність діяти.
Практичний вимір психологічної саморегуляції представила Катерина Варивода, кандидатка історичних наук, доцентка кафедри фізичної реабілітації, здоров’я і безпеки життєдіяльності Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Її виступ був присвячений майндфулнесу як одному з можливих ресурсів розвитку психологічної резилієнтності в умовах хронічного воєнного стресу.
Тривалий стрес створює навантаження на увагу, емоційну регуляцію та здатність відновлюватися після складних подій. Практики майндфулнес спрямовані на усвідомлення власного досвіду, уважне ставлення до думок і почуттів та розвиток здатності гнучкіше реагувати на обставини. У цьому контексті майндфулнес постає не як спосіб відсторонитися від реальності чи заперечити складність пережитого, а як можливість залишатися в контакті із собою та помічати доступні ресурси підтримки навіть тоді, коли зовнішні обставини залишаються непередбачуваними. Водночас усвідомленість не є універсальним засобом подолання наслідків війни й не замінює професійної психологічної або медичної допомоги. Її значення – у можливості доповнювати інші форми підтримки та розвивати навички саморегуляції в повсякденному житті.
«Мені важливо говорити про майндфулнес не як про спосіб утекти від реальності, а як про можливість залишатися в ній, навіть коли вона непроста. Ми не завжди можемо змінити обставини, але можемо поступово вчитися помічати власний стан, розуміти свої потреби й знаходити опору в тому, що доступне нам сьогодні. Іноді це не велике рішення, а маленький крок до відновлення контакту із собою, до вміння бути тут і зараз», – підсумувала Катерина Сергіївна розмірковуючи над значенням майндфулнесу в умовах тривалого воєнного стресу
Важливим продовженням дискусії стало питання про те, як наукові знання перетворюються на життєві компетентності. Максим Рудич, учитель біології та здоров’я людини, автор навчальних уроків для платформи «Всеукраїнська школа онлайн», освітній експерт ранкової програми «Сніданок з 1+1», теле- та радіоведучий, здобувач третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти за спеціальністю 032 «Історія та археологія» Університету Григорія Сковороди в Переяславі, зосередив увагу на практичній спрямованості освіти у сфері здоров’я та безпеки.
Важливо не лише передавати учням інформацію, а й формувати здатність застосовувати знання в реальних життєвих ситуаціях, оцінювати ризики, приймати відповідальні рішення та розуміти наслідки власних дій. Звернення до міжнародного досвіду дає змогу вдосконалювати навчально-методичні матеріали й шукати ефективні способи інтеграції здоров’язбережувальних компетентностей у шкільну освіту.
Лариса Ніколенко, магістр філософії, методист науково-методичної лабораторії Богуславського гуманітарного фахового коледжу імені І. С. Нечуя-Левицького, розширила цю розмову культурно-ціннісним виміром. У центрі її уваги були традиції виховання молоді та значення сакральних споруд як складової історичної пам’яті й культурної спадщини.
Сакральні споруди є не лише архітектурними пам’ятками, а й просторами, пов’язаними з традиціями, ціннісними уявленнями громад і міжпоколіннєвою взаємодією. Їх осмислення в культурно-освітньому контексті доповнює розуміння здоров’язбереження соціокультурним виміром і дає змогу глибше побачити роль історичної пам’яті у формуванні світогляду молоді.
Інформаційний вимір безпеки розкрила Лідія Товкун, кандидатка історичних наук, доцентка, завідувачка кафедри фізичної реабілітації, здоров’я і безпеки життєдіяльності Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Її виступ стосувався впливу інформаційно-медійних загроз на психічне здоров’я дітей і молоді в умовах російсько-української війни.
Постійний контакт із новинами про бойові дії, руйнування, небезпеку та людські втрати може посилювати емоційне напруження, особливо за відсутності належної підтримки й можливості осмислити побачене. Проте інформаційне середовище залишається важливим джерелом знань і зв’язку із суспільством. Тому йдеться не про повне уникнення інформації, а про розвиток медіаграмотності, критичного оцінювання повідомлень, розпізнавання маніпуляцій і свідомого регулювання інформаційного навантаження.
Після виступу Лідія Павлівна звернула увагу на те, що в умовах війни інформаційна безпека стає невіддільною складовою турботи про психічне здоров’я дітей і молоді:
«Ми не можемо повністю відгородити дітей від реальності, у якій живемо. Але можемо допомогти їм навчитися розуміти те, що вони бачать і чують, відрізняти факти від маніпуляцій та не залишатися наодинці зі своїми переживаннями. Іноді важливо не просто пояснити дитині, що відбувається, а й запитати, як вона почувається після побаченого. Адже за кожним інформаційним повідомленням є людина, її емоції та потреба відчувати опору».
Цей напрям логічно доповнив попередні виступи: культура безпеки формується не лише через знання про фізичні ризики, а й через розуміння власних реакцій, відповідальне споживання інформації, здатність критично мислити та своєчасно звертатися по допомогу.
Пленарне засідання продемонструвало, наскільки різними можуть бути шляхи до спільної мети – збереження життя, здоров’я та людського потенціалу. Міжнародне партнерство, підтримка родин військовослужбовців, фізична реабілітація, психологічна допомога, дослідження нейробіологічних механізмів поведінки, освітні компетентності, культурна спадщина й медіаграмотність постали не ізольованими напрямами, а взаємопов’язаними складовими безпеки людини. Саме в цьому полягає цінність міждисциплінарного наукового діалогу: він дає змогу побачити проблему ширше, зіставити різні підходи й визначити точки, у яких наукові знання можуть перетворюватися на практичні рішення.
Завершуючи конференцію, Надія Коцур підкреслила не лише академічний результат, а й значення самої можливості професійної зустрічі:
«Цінність таких зустрічей – не тільки в кількості представлених досліджень. Важливо, що ми продовжуємо ставити запитання, шукати аргументовані відповіді й бачити зв’язки між напрямами, які часом здаються далекими один від одного. Безпека, здоров’я, освіта та психологічне благополуччя не існують окремо. І наше спільне завдання – перетворювати наукові напрацювання на знання, які допомагають людям у реальному житті».
За підсумками конференції особливо виразно постає думка: безпека – це не лише відсутність безпосередньої загрози. Це також можливість отримати медичну й психологічну допомогу, навчатися в безпечному середовищі, розуміти інформаційні ризики, відновлюватися після травматичних подій і відчувати підтримку суспільства.
XVI Міжнародна науково-практична конференція продовжила багаторічну традицію фахового спілкування, водночас актуалізувавши нові питання, зумовлені реаліями воєнного часу. Її значення полягає не лише в представленні дослідницьких результатів, а й у можливості об’єднати зусилля науковців, освітян, медиків, психологів і фахівців із безпеки навколо спільних завдань.
Збереження життя та здоров’я, формування культури безпеки й підтримка психологічної стійкості залишаються важливими передумовами відновлення України та її подальшого розвитку.
Організаційний комітет конференції